Хібукі-терапія в роботі фахівців ІРЦ

Що тоді…коли війна? Як впоратись із собою, своїми страхами? А як допомогти дитині? Особливо дитині з особливими потребами? Як дізнатись про її почуття, допомогти впоратись, пережити? Багато таких питань та інших постало перед фахівцями інклюзивно-ресурсного центру. В пошуках нових методів роботи з дітьми ми звернулись до колеги – психолога центру матері та дитини Ірини Михайловської. Вона пройшла навчання, отримала сертифікат і вправно застосовує метод Хібукі-терапіїї в роботі з психологічними травмами у дітей. Тож протягом січня-лютого на базі ІРЦ було проведені ряд зустрічей з пані Іриною. Спочатку був проведений навчальний семінар для фахівців ІРЦ (практичних психологів) щодо ознайомлення та застосування методики Хібукі-терапії в роботі з дитячими травмами та кризами. Наступним кроком була спільна зустріч з батьками дітей з особливими освітніми потребами з метою ознайомлення з терапевтичною іграшкою та способами її використання для кращого розуміння станів у дітей . Отже, що це за методика? Дана терапевтична методика роботи з дитячою травмою відома з 2006 року, коли перед видатним лікарем Шай Хен-Галь постала задача допомогти тисячам дітей, які потрапили до табору біженців під час Другої Ліванської війни в Ізраїлі. З того часу Хібукі допомагав дітям Ізраїлю, Японії, Америки переживати травму, відновлювати психічне здоров'я й повертатися до життя. Саме тому вона є найактуальнішою для України в умовах війни. Дітям дуже бракує спілкування й позитивних емоцій. Такі емоції їм можуть подарувати обійми - дивовижна і доступна річ, яка здатна заспокоїти дитину. Про цілющу силу обійм психологи говорять давно. Обійми знижують рівень стресу, покращують настрій, розслаблюють тіло й нервову систему, дають відчуття захисту, турботи, любові й розуміння. Отримати обійми діти можуть від рідних, а ще від чудової собаки-обіймаки, що має назву Хібукі. Сьогодні ця унікальна іграшка допомагає дітям пережити травму, впоратися з болем, втратами й руйнуваннями, спричиненими війною. На івриті «Хібукі» означає «відкриті обійми», але він вміє не тільки обіймати. Ще песик Хібукі вміє слухати і ніколи не перебиває. Він може витерти сльози з очей своїми довгими м’якими вушками і завжди може стати тим, хто втішить і зрозуміє. Це іграшка-модель, іграшка-лікар, деталі якої ретельно продумані й виважені. Не випадково Хібукі має ідеальний розмір — як новонароджене немовля, бо так дитині легко обіймати й почуватися захищеною. На дотик Хібукі м'якенький. Торкаючись іграшки, дитина відчуває тепло й затишок, а, отже, безпеку. Інший секрет Хібукі — сумні очі, в яких видно власне відображення. І це також не випадково. На думку автора методики доктора Шай Хен Галя та керівниці й авторки ідеї адаптації проєкту Дафни Шарон-Максимової, дитина, вдивляючись в очі Хібукі, переносить на нього свої страхи й переживання, навчається розуміти себе, піклуватись про себе та інших, бути чутливою. Таке перенесення травматичного досвіду з дитини на іграшку допомагає їй упоратися з психотравмою й не застрягнути в ній. Як підсумок, фахівці ІРЦ отримали знання, практичні поради та навички використання методу Хібукі-терапії в роботі з дітьми, батьки дітей з особливими освітніми потребами змогли отримати знання щодо іграшки та її використання, а діти цільової аудиторії (з числа ВПО та донька загиблого воїна) змогли отримати в подарунок справжні Хібукі. Сподіваємось, що ця дивовижна собака зможе подолати їх страхи та біль від втрати.

НАВЧАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ПРИ ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ УЧНІВ З ООП

💬 При будь-якій формі навчання: очній, дистанційній, груповій, індивідуальній – найбільших успіхів досягають ті учні, які отримують задоволення від самого процесу пізнання та дослідження нового, тобто ті, в кого сформована внутрішня або когнітивна мотивація. У дистанційному навчанні внутрішня мотивація починає відігравати провідну роль, оскільки більшу частину часу учень проводить в самостійному освоєнні матеріалу. Для цього необхідні концентрація уваги, наполегливість, бажання вчитися. 💬 Це мотивація усвідомленої дії, коли дитина виконує завдання не через страх і не для того, щоб виділитися з ряду однолітків або отримати винагороду, а для того, щоб отримати знання. Стати розумнішою, розширити свої горизонти, піднятися в своєму особистісному розвитку. Це найбільш складна мотивація для будь-якої дитини, яка ще не усвідомлює себе самостійною особистістю, не розуміє свого місця в соціумі, не розуміє, як знання з математики чи природознавства можуть допомогти їй стати успішною і щасливою в майбутньому. Тому для вчителів та батьків є справжнім викликом спиратися у навчанні саме на внутрішню мотивацію дітей, плекати їх допитливість, інтерес до нового, вчити отримувати задоволення від самого процесу навчання. ℹ️ Завдання стає ще складнішим, коли мова йде про учнів з ООП. Діти без інтелектуальних труднощів, що мають порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату, соціоадаптаційні труднощі, не втрачають інтересу до навчання за умови урахування вчителями та батьками особливостей їх сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу. Тому цілком можливо в роботі з ними розвивати когнітивну мотивацію, підтримувати пізнавальну активність, вчити радіти новим знанням та шукати можливості їх практичного використання у повсякденному житті. ❕ Не слід ігнорувати традиційні форми заохочення, а саме: схвалення добре виконаного завдання; створення ситуацій успіху, перспективи наздогнати або випередити однокласників; хороші оцінки, високі бали та перші місця у рейтингу; заохочення батьків та педагогів у вигляді подарунків чи бонусів. ‼️ При цьому слід пам′ятати, що матеріальні стимули, оцінки, прогнози на майбутнє, змагання, боротьба за першість – є дуже нестабільними факторами, вони часто провокують такі почуття як заздрість, марнославство, зверхність, хитрість, жадібність. Для того, щоб дитина продовжувала успішне навчання, батькам доведеться постійно знаходити нову «приманку». Матеріальний стимул мотивує на досягнення ситуативного результату. ✅ А нам потрібно домогтися того, щоб мотивація була стійкою, внутрішньою і не залежала від наявності велосипеда і інших цікавих гаджетів. Саме тому їх треба використовувати дуже обмежено та обережно. ❌ Часто розгублені батьки і некваліфіковані педагоги вдаються до залякування дитини. Цей метод базується на тому, що дитина боїться, що, не виконавши якесь завдання, отримає покарання. Припустимо, батьки позбавлять дитину якихось благ. Чи не дозволять їй грати в комп'ютерні ігри, обмежать її самостійність. Страх якоюсь мірою мотивує дитину. Але це мотивація низької якості. У цьому випадку дитина виконує завдання формально, не для того, щоб отримати знання, а для того, щоб не бути покараною. ✅ Що мають робити дорослі, аби мотивувати дитину до самостійної роботи і навчання? Педагоги повинні чітко усвідомлювати, що складна інформація, яка використовується без урахування вікових і психологічних особливостей дитини, не сприяє розвитку внутрішньої мотивації. Завдання вчителя – зробити матеріал максимально доступним. І в той же час цікавим, наочним і стимулюючим до розширення знань. Завжди більш виграшними є уроки ілюстровані, ті, які спонукають дитину до співтворчості, до пошуку. Такі, що перетворюють учня не просто в поглинача готової інформації, а в дослідника, який сам відкриває закони, виробляє теорії, докопується до суті. ✅ Завдання батьків дітей з ООП – допомогти дітям якомога краще включитися до взаємодії з педагогом, в разі необхідності доповнити наочність безпосередньо вдома, щоб дитина мала можливість задіяти всі доступні їй канали сприйняття; провести разом з дитиною експеримент, лабораторну роботу, зробити саморобку тощо. 💬 З іншого боку, навчання не може бути постійною розвагою. Іноді, а точніше, часто воно вимагає зусиль (розумових, фізичних, психологічних). Кількість таких зусиль зростає в разі наявності певних труднощів у дитини, пов′язаних з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, соціоадаптаційних труднощів. І дитині рано чи пізно доведеться з цим змиритися, щоб не шукати легких шляхів, не отримуючи ніякого результату від перегляду красивих мультиків або веселих картинок. ‼️ Те, що дається легко і завжди доступно, ніколи не стане справжньою цінністю, не подарує радість від досягнення результату. І навпаки, чим менш доступним є щось, тим більше бажання у будь-кого цього досягти, домогтися, отримати, а особливо це важливо для дитини. ℹ️ Які аргументи можна використовувати дорослим для формування та розвитку когнітивної мотивації? • Навчання потрібно для здійснення мрії. • Навчання робить тебе більш впевненою і самостійною людиною. • Навчання розширює твої можливості, простір твого існування. • Навчання допоможе тобі знайти своє місце в житті, своє покликання. • Отримання знань навчить тебе бути щасливим. ℹ️ Фактори, які можуть сприяти розвитку внутрішньої мотивації: • Віра в себе: «Я це зможу!», « Я досягну високого рівня!», «Я змушу себе це зробити!», «Я піду до кінця!» • Усвідомлення своїх здібностей як недостатньо розвинених. Моє незнання – постійний стимул до розвитку: «Мені ще не вдається вирішити цю задачу, необхідні додаткові знання!» «Я ще не вмію писати твір на належному рівні, але хочу навчитися!» • Грамотна похвала. 💬 Значний вплив на розвиток мотивації навчання можуть і повинні надавати батьки. Для цього їм ✅необхідно спиратися на поради педагогів, цікавитися справами, навчанням дитини; допомагати в разі необхідності виконувати домашні завдання, не придушувати самостійність і ініціативність; пояснювати дитині, що невдачі в навчанні – це недостатність докладених зусиль (щось не довчив, щось не допрацював) та частий супутник будь-якої справи на її початку; частіше хвалити дітей за їхні успіхи, тим самим давати стимул рухатися далі. ✅ Стосовно формування та розвитку навчальної мотивації у дітей з ментальними порушеннями варто зазначити, що питома вага факторів зовнішньої мотивації залежить від необхідного рівня інтелектуальної та навчальної підтримки. Чим вищий рівень цієї підтримки, тим більшу роль починають відігравати такі стимули як емоційне заохочення, різноманітні бонуси та привабливі іграшки, улюблена гра за умови виконання завдання, інколи навіть ласощі. В то й же час не треба зводити нанівець внутрішню мотивацію, навпаки, всіляко підтримувати пізнавальну активність дитини, що є важливим чинником її подальшого розвитку.

Зони відповідальності на уроках та поза ними асистента вчителя, асистента дитини та вчителя – юридичне розʼяснення

До редакції “Нової української школи” надходять звернення від освітян та батьків про навчання в школі дітей з ООП. Зокрема, деякі вчителі скаржаться на те, що асистенти на уроках “сидять на задніх партах та не долучаються до роботи”, а асистенти цікавляться, як розділені їхні з вчителем-предметником обовʼязки під час навчання. Натомість деякі батьки дітей з ООП просять надати їм алгоритм дій, якщо учень потребує супроводу асистента дитини, а школа та РУО ігнорують цю вимогу. Ми зібрали найпопулярніші запитання на цю тему. Відповіді на них читайте в юридичному роз’ясненні “Нової української школи”. Зокрема, в новому матеріалі: завдання асистента вчителя в інклюзивному класі; обовʼязки вчителя-предметника в роботі з дітьми з ООП; чи має асистент дитини бути постійно з учнем, які завдання асистента під час онлайн-навчання; чи може асистент дитини відмовитися від супроводу одного учня і перейти працювати з іншим; що робити, коли асистент дитини потрібен, але його не надають. Для початку пропонуємо 4 важливих факти про асистента вчителя та асистента дитини: 1) асистент вчителя – це педагогічний працівник та учасник освітнього процесу, а асистент дитини не є педагогічним працівником, а учасником освітнього процесу може стати лише за умови допуску до нього (частина 1 статті 19, частина 7 статті 26 Закону України “Про повну загальну середню освіту” (далі – Закон), Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963); 2) асистента вчителя приймає на роботу керівник закладу освіти за трудовим договором (як правило, безстроковим) відповідно до Закону та законодавства про працю, а асистент дитини не призначається на посаду – ним може бути один із батьків (чи інший законний представник) дитини або уповноважена ними особа, соціальний робітник; 3) асистент вчителя, як педагогічний працівник, у практичній діяльності керується частинами 1–3 статті 54 Закону України “Про освіту” та статтями 22, 24, 40, 43, 49 Закону тощо, зокрема, у частині кваліфікаційних вимог, прав та обов’язків, а перелік його посадових обов’язків визначається посадовою інструкцією. Натомість асистент дитини керується частиною 4 статті 54 Закону України “Про освіту”, Умовами допуску асистента учня (дитини) до освітнього процесу для виконання його функцій та вимоги до нього, а також укладеним договором (чи декількома договорами); 4) асистент вчителя забезпечує особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для учня з особливими освітніми потребами, а асистент дитини забезпечує соціальні потреби такого учня. Наведені вище відмінності є відповіддю на більшість поставлених питань щодо розподілу обовʼязків асистента вчителя та асистента дитини. З практичного боку це виглядає так, що обов’язки асистента вчителя треба шукати в його посадовій інструкції, що затверджена керівником закладу освіти, а обов’язки асистента дитини – у договорі про його участь в освітньому процесі в закладі освіти та/або договорі про надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання. Звісно, як і будь-які інші документи, і посадова інструкція, і згадані договори не можуть суперечити чи заперечувати норми нормативно-правових актів – законів України, актів Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади, що зареєстровані Міністерством юстиції України (саме них (!) а не листів, інструкцій, методичних рекомендацій тощо). Водночас у випадку, якщо в посадовій інструкції чи договорі відсутні обов’язки асистента вчителя, чи асистента дитини, що прямо передбачені нормативно-правовими актами, це не звільняє відповідних осіб від їхнього виконання. Заради справедливості варто сказати, що згадані вище документи рекомендаційного характеру (листи, інструкції тощо) переважно ґрунтуються на тих же нормах нормативно-правових актів, тому є допоміжними при формуванні змісту внутрішніх документів закладу освіти, договорів цивільно-правового характеру. Але важливо пам’ятати, що їхню актуальність треба перевіряти, бо нормативно-правові акти приймаються нові, змінюються, втрачають чинність або навіть визнаються неконституційними, а листи в незмінному вигляді продовжують своє “життя” в інтернеті (на сайтах органів влади, установ, фахових видань тощо) або в роздрукованому вигляді серед документів працівників органів управління у сфері освіти. Наприклад, на нашому сайті є стаття про інклюзивне навчання за 2020 рік. Там прикріплене посилання на лист Міністерства освіти й науки молоді та спорту від 25 вересня 2012 року про функції асистента вчителя. Зрозуміло, що з 2012 багато що змінилося, до того ж на той час поняття “асистент дитини” в правовому полі взагалі не існувало, але актуальність наведених у цьому листі посадових обов’язків асистента вчителя повністю не втрачена. Одним із “найсвіжіших” листів МОН, присвячених тематиці обов’язків асистента вчителя та асистента дитини є лист від 31 серпня 2020 р. № 1/9–495 щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами в ЗЗСО у 2020/2021 навчальному році. У наступному листі МОН від 06 вересня 2022 р. № 1/10258–22 про організацію освітнього процесу дітей з ООП у 2022/2023 навчальному році, зокрема, повторено тези щодо обов’язків асистента вчителя в умовах дистанційного навчання. Проте, на момент написання цих листів Умови допуску асистента дитини ще не були затверджені – відповідний наказ МОН набрав чинності 04 лютого 2022 року, тому окремим листом МОН від 19.08.2022 р. № 1/9540–22 “Щодо асистента учня (дитини) у закладах освіти” було поінформовано про питання практичної реалізації наказу. Тепер перейдемо до питань. – Що повинен робити асистент вчителя в інклюзивному класі? Адміністрація пояснити не може, усе скидає на вчителя-предметника, а асистент сидить на задній парті й нічого не робить (є випадки, коли асистенти вчителя на уроках іноземних мов не володіли цими мовами. Яка їхня роль на цих уроках)? Якщо коротко, то асистент вчителя має виконувати обов’язки, визначені установчими документами закладу освіти, трудовим договором та/або посадовою інструкцією. Докладніше й конкретніше – у посадовій інструкції самого працівника – асистента вчителя та вже згаданих вище методичних рекомендаціях (лист МОН від 31 серпня 2020 р. № 1/9–495). Окрім іншого, у методичних рекомендаціях йдеться про те, що асистент вчителя зобовʼязаний: забезпечувати особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для учня з особливими освітніми потребами; допомагати в навчанні не лише дитині з особливими освітніми потребами, а всім іншим учням класу; брати участь у розбудові інклюзивного освітнього середовища разом з іншими педагогічними працівниками закладу освіти; забезпечувати партнерство з вчителем та іншими учасниками освітнього процесу з метою виконання освітньої програми для досягнення всіма учнями класу результатів навчання, формування відповідних компетентностей, їхнього особистісного та соціального розвитку. Є очевидним, що асистент вчителя не замінює собою вчителя, який веде урок, і не може самостійно визначати завдання та оцінювати навчальні досягнення, а має працювати в партнерстві з учителем, допомагати в створенні інклюзивного освітнього середовища та сприяти навчанню всіх учнів класу. – За які види роботи на уроці в інклюзивному класі вчитель-предметник отримує доплату 20 %? Які обовʼязки в роботі з дітьми з ООП на ньому? Вимоги до видів педагогічної діяльності, за які передбачено доплати (або підвищення посадового окладу, розмір таких доплат та підвищень, порядок та умови їх встановлення в закладах освіти) визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Закону). Наразі це постанова від 28 грудня 2021 р. № 1391 “Деякі питання встановлення підвищень посадових окладів (ставок заробітної плати) та доплат за окремі види педагогічної діяльності в державних і комунальних закладах та установах освіти”. На жаль, ця постанова не встановлює жодних конкретних вимог до роботи в інклюзивних класах (групах), за яку педагогічним працівникам та помічникам у закладах освіти встановлено доплату в розмірі 20 % посадового окладу (ставки заробітної плати). Натомість згідно з пунктом 17 Порядку організації інклюзивного навчання в ЗЗСО, організацію інклюзивного навчання учнів забезпечує асистент вчителя, посадові обов’язки якого визначаються його посадовою інструкцією. Водночас згідно з пунктом 7 цього ж Порядку для учнів, які потребують підтримки в освітньому процесі, керівник закладу освіти формує команду психолого-педагогічного супроводу та забезпечує її роботу в закладі освіти. Відповідно до Примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП у закладі загальної середньої та дошкільної освіти, вчителі входять до складу цієї команди як постійні учасники та виконують такі функції: забезпечення освітнього процесу дитини з ООП з урахуванням особливостей її розвитку та індивідуальної програми; підготовка інформації для учасників засідання команди супроводу про особливості навчально-пізнавальної діяльності дитини з ООП, її сильні сторони та потреби, результати виконання дитиною навчальної програми/освітнього плану; участь у підготовці індивідуального навчального плану дитини з ООП; розробка індивідуальної навчальної програми в закладі загальної середньої освіти; визначення спільно з іншими педагогічними працівниками рівня досягнення кінцевих цілей навчання, передбачених індивідуальною програмою розвитку; створення належного мікроклімату в колективі; надання інформації батькам про стан засвоєння навчальної програми/освітнього плану дитиною з ООП. З огляду на вищезазначене, можемо зробити висновок, що “робота вчителя в інклюзивному класі” передбачає наведені вище види педагогічної діяльності, зокрема, “забезпечення освітнього процесу дитини з особливими освітніми потребами з урахуванням особливостей її розвитку та індивідуальної програми розвитку”. – Чи має асистент дитини супроводжувати учня скрізь на перервах? Чи може асистент дитини завершити роботу, якщо учня ПІСЛЯ повітряної тривоги, але ДО закінчення уроків забрали зі школи батьки? – Чи є можливість в асистента відмовитися від супроводу дитини й перейти працювати з іншою дитиною, якщо така є і нового асистента для неї ще не знайшли? – Дитина з ООП перебуває за кордоном та підключається до онлайн-уроків. Що в такому випадку має робити асистент дитини? Усі наведені вище питання об’єднує те, що в них запитують про обов’язки асистента дитини. В Умовах допуску асистента дитини вказано, що асистент забезпечує в освітньому процесі в закладі освіти соціальні та соціально-побутові потреби здобувача освіти з ООП / надає соціальну послугу супроводу під час інклюзивного навчання в закладах освіти. Асистент учня (дитини), незалежно від того це один із батьків або соціальний працівник, зобов’язаний, зокрема: дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини з особливими освітніми потребами та не допускати будь-які форми фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою; отримувати інформацію про зміну режиму дня дитини та зміну режиму роботи закладу освіти, розкладу занять/уроків, введення карантинних обмежень. У випадку, якщо асистентом є соціальний робітник, крім договору про участь асистента в освітньому процесі в закладі освіти, додатково має бути договір про надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання між надавачем соціальних послуг та одним із батьків (інших законних представників) дитини, а також індивідуальний план надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання. Договір про надання соціальної послуги укладається на основі Типового договору про надання соціальних послуг. Зважаючи на це, якщо супровід дитини на перервах здійснюється щоби подбати про її фізичне і психічне здоров’я та недопущення фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, то це прямий обов’язок асистента дитини. Асистент виконує свої обов’язки в закладі освіти, тому за його межами, у тому числі якщо дитина перебуває за кордоном, асистент не забезпечує соціальні та соціально-побутові потреби й не надає соціальну послугу супроводу дитини з ООП. Можливий випадок, коли за окремим договором про надання соціальної послуги соціальний робітник надає такі послуги, але це вже поза межами супроводу під час інклюзивного навчання в закладі освіти. Питання відмови бути асистентом або заміни, розірвання договору про надання соціальної послуги супроводу, заміни соціального робітника регулюються відповідними укладеними договорами про участь асистента в освітньому процесі в закладі освіти та/або договором про надання соціальної послуги. Загальна умова – про такі дії хтось із батьків (інших законних представників) мають повідомити директора закладу освіти не менше ніж за три робочих дні. – Моєму сину визначили 4 рівень підтримки, але асистента чомусь не надають. Де та як про це просити? Бути асистентом дитини – справа добровільна для батьків, інших законних представників дитини, уповноважених ними осіб, а соціальний робітник надає соціальну послугу за договором про її надання. Така соціальна послуга передбачена Законом України “Про соціальні послуги” (пункт 16 частина 6 статті 16) та надається відповідно до Державного стандарту соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання. Для того, щоб отримати таку соціальну послугу за рахунок бюджетних коштів, особа або її законний представник подає до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (органу соціального захисту населення) за місцем свого проживання/перебування заяву про надання соціальних послуг за затвердженою формою. У вже згаданому вище листі МОН від 19.08.2022 р. № 1/9540–22 “Щодо асистента учня (дитини) у закладах освіти”, зокрема, зазначено, що один із батьків/інший законний представник отримувача соціальної послуги звертається до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з письмовою заявою, до якої додається копія висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, наданого інклюзивно-ресурсним центром, складеного за формою, визначеною в додатку 5 до Положення про інклюзивно-ресурсний центр, у якому зазначена потреба дитини в супроводі під час інклюзивного навчання. Згідно з розділом 2 Державного стандарту соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання заява про потребу в отриманні соціальної послуги за рахунок бюджетних коштів може подаватися в електронній формі, з використанням державних електронних інформаційних ресурсів, з накладанням електронного підпису заявника. При цьому підставою для отримання соціальної послуги за рахунок бюджетних коштів є рішення виконавчого органу. Рішення про надання чи відмову в наданні соціальної послуги надавачем соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач. Відмова в наданні соціальної послуги супроводжується письмовим повідомленням батьків або інших законних представників отримувача соціальної послуги із зазначенням причин відмови. Володимир Божинський, науковий співробітник аналітичного центру Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціально для “Нової української школи”

Психологи попереджають: наслідки від смартфонів в руках у дітей набагато гіршi, ніж ви думаєте

Сьогодні все більше батьків замислюються про шкоду і користь гаджетів для дітей, тому що технічні пристрої стають все більш доступними. Навіть в тих сім’ях, де дохід невеликий, кожна дитина має свій телефон з іграми. З одного боку, цифрові технології розширюють кругозір, забезпечують доступ до великого обсягу нової інформації, сприяють комунікації. Але з іншого боку, вони все частіше відводять з реального світу, призводять до залежності, подібно до наркотичної. Навіть з’явилися терміни “електронний кокаїн”, “цифровий героїн”. Особливо лякає ситуація складається у випадках, коли діти поринають в ігри з жорстокими сюжетами. Негативний вплив цифрових гаджетів посилюється в залежності від кількості часу, проведеного дітьми перед екраном. Дослідження показали, що діти у віці від 8 до 18 років в середньому проводять 7,5 годин на добу, втупившись у гаджети. І якщо дошкільнята перебувають на свіжому повітрі хоча б 1,5 години, то після 7 років їх вже складно відправити на вулицю для рухливих ігор. Вони вважають за краще залишатися вдома перед комп’ютерами або смартфонами. До чого можуть призвести подібні негативні тенденції? Психологи називають конкретні наслідки для дітей: відсутність постійного контакту з батьками у дітей до п’яти років може привести до дефіциту уваги, когнітивних затримок і порушень в навчанні; затримка розмовних навичок; обмеженість у рухах і відсутність ігрової активності на свіжому повітрі уповільнюють не тільки фізичний розвиток, а й функціонування мозку; виникають проблеми з повноцінним сном; знижується успішність у школі; зростає жорстокість і агресивність; частіше проявляються психологічні проблеми (дитяча депресія, тривога, проблемна поведінка); при спробах забрати гаджети проявляється істеричність. Якщо ви відмітили хоча б один пункт з наведених вище, то це привід задуматися, наскільки ваша дитина залежна від гаджетів, і вживати заходів. Ви не зможете зупинити технічний прогрес, але вибрати найбільш прийнятний варіант доступу до цифрових носіїв – ваш обов’язок як батьків, відповідальних за життя і здоров’я дітей.

ПРО МОВЛЕНННЯ ДИТИНИ 2-Х РОКІВ Які мовленнєві навички зазвичай має дитина у 2 роки? Яких типових помилок може припускатися? Що робити у разі підозри у затриманні мовлення? Пригадаймо, який обсяг знань має здобути дитина до 2 років. Зазвичай вона вміє вимовляти більшість звуків рідної мови. Як прості — [а], [о], [у], [і], [и], [м], [п], [б], [к], [г], [н], [т], [д], так і складніші [д’], [т’], [н’], [л’], [с’], [ц’], [й], і навіть складні збіги приголосних льк, ськ, пк, цк. Проте більшість збігів приголосних заміщаються одним звуком. У словах вона все ще може пропускати один-два склади. Вона може будувати речення, що складаються з 3–4 слів, хоча припускається помилок у відмінках. Вона знає, що таке множина (киця — киці), хоча кінцеве І часто перетворюється на И. Вона знає приблизно 18–20 дієслів і вміє змінювати їх за особами: я сиджу, ти сидиш, він сидить тощо. Проте про себе вона все ще може говорити в третій особі, не використовуючи «я». Якщо ваша дитина — хлопчик і спілкується здебільшого з жінками, він може певний час говорити про себе в жіночому роді — «Олексій пішла», але через деякий час визначається зі зміною дієслова за родами. У мовленні дитини починають з’являтися перші прикметники, але вона ще не уміє погоджувати їх з іменниками: «бо потяг», «ма киця». Вона використовує прості прислівники: ось, там, де, ще (сє), добре (добле) тощо. Ідеться, звісно, про гіпотетичну «середню дитину». Що робити, якщо розвиток мовлення відстає? У разі підозри у затриманні в розвитку слід перш за все визначитися з ситуацією: «може, але не хоче» або «хоче, але не може». У першому випадку — не перейматися або спробувати сформувати потребу, в іншому — вдаватися до активних дій. Наприклад, пошукати яку-небудь групу для малят, не обов’язково спрямовану на розвиток мовлення, а просто, щоб серед дітей перебував і справою займався. Затримання мовлення може бути пов’язаним з неврологічними порушеннями — наслідками погано вилікуваної пологової травми, тож перш за все варто визначитися з діагнозом. Невропатолог може призначити масаж, фізіотерапію, лікувальну фізкультуру і препарати, що поліпшують мозковий кровообіг. Вони відновлюють нормальний обмін речовин і кровопостачання мозку. Але здебільшого невропатолог не виявляє у дитини серйозних патологічних змін і радить «більше розмовляти» із малюком. У такому випадку можна пошукати гарного логопеда. Зазвичай логопеди проводять регулярні заняття з дітьми від 5 років, оскільки до цього віку дитина неспроможна свідомо відпрацьовувати вимовляння, але можливі ігрові заняття. Або логопед складе для вас програму самостійних занять.

Ізраїльські психологи розробили низку протоколів, які допомагають швидко повернутися до дійсності у кризових ситуаціях. Це прості техніки, які можуть здатися дещо примітивними, але насправді є дуже дієвими. 1. Відновіть дихання з допомогою вправи «Свічка-Квітка»: задуваєте уявну свічку (довгий видих), вдихаєте аромат уявної квітки (мінімум 8 разів) 2. Випийте склянку води маленькими ковтками, або хоча б змочіть ротову порожнину. 3. Торкніться будь-якої поверхні. Дотик до чогось реального допомагає заземлитися. Бажано не просто торкнутися, а описати подумки, яка саме поверхня: гладка, холодна, шорстка тощо. 4. Назвіть 6 кольорів, які ви бачите прямо зараз. Знайдіть 5 найменших предметів та 5 найбільших. Знайдіть очима 5 предметів різної текстури Ця техніка допомагає подолати синдром тунельного зору, який виникає при сильному стресі 5. Порахуйте від 20 до 0 вголос При зворотній лічбі активізуються лобні долі мозку, але будь-яке кризове дихання починається не з вдиху, а з довгого видиху, тому перед початком лічби треба видихнути. 6. Оцініть температуру приміщення та власного тіла Термомоніторинг допомагає повернутися в тіло. Запитайте себе, холодно вам чи жарко. В кризових ситуаціях у людини зникає чутливість тіла, тому треба свідомо повертати собі відчуття температури 7. Притисніть руки або спину до стіни Це допомагає заземлитися і відчути зовнішню точку опори. Можна також повідтискатися від підлоги або «позабивати цвяшки п’ятами» 8. Зробіть вправу «Метелик» Щоб повернути собі відчуття власного тіла, схрестіть руки перед собою та покладіть долоні собі на плечі й почергово постукуйте ними Також відновити спокій допомагають: - спів або мугикання - масаж очних яблук подушечками долонь - почергове напруження і розслаблення різних частин тіла (особливо, якщо ви довго сидите в одній позі й не маєте можливості порухатися) 🔰 Не менш важливо дозволяти собі жити звичайним життям, коли ви перебуваєте у відносній безпеці. Для нормалізації психіки потрібне відчуття, що ви можете контролювати хоча б якусь частину свого побуту. Тому не можна відмовлятися від звичних дій та щоденних ритуалів: ✔ приймайте душ, як тільки випадає можливість, щоб «змити» з себе тривогу і стрес ✔ спіть, коли це можливо ✔ плачте, коли хочеться, це допомагає скинути напругу ✔ лайтеся, якщо це допомагає вам випустити агресію і заспокоїтися (але потурбуйтесь, щоб поруч не було людей, яких це може налякати) ✔ виконуйте хоча б мінімальні фізичні вправи, щоб підтримувати тіло в тонусі ✔ по можливості, займайтеся буденними речами: готуйте їжу, дивіться фільми, грайте з дітьми в ігри (чи навіть з дорослими, наприклад, у монополію) тощо ✔ дотримуйтеся інформаційної гігієни, читайте новини декілька разів на день, а не кожні 5 хвилин ✔ жартуйте, переглядайте гумористичні дописи та меми на злобу дня. Гумор - прекрасний захисний механізм психіки 🔰 Найважливіше зараз — робити свій стрес експертним. Стрес стає експертним, коли ви розумієте, як можна з ним боротися і функціонувати далі Ви маєте навчитися опановувати себе в стресових ситуаціях, щоб залишатися підтримкою для своїх близьких і продовжувати працювати. Анна Паливода

‼️❗️Самоушкоджуюча поведінка при аутизмі ‼️❗ 🔻Поведінка, при якій людина задає сама собі фізичні ушкодження називається самоушкоджуючою поведінкою (англ. self-harm , self-injury) та може виглядати як: - удари головою об підлогу, стіни чи іншу поверхню - укуси рук, долонь - виривання волосся - надавлювання пальцями на очі - удари по голові або по обличчю руками - щипання, роздирання та проколювання шкіри - надмірна тряска головою. 🔻 ПРИЧИНИ САМОУШКОДЖУЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ Звісно існує багато факторів самоушкоджуючої поведінки. Зазвичай вона проявляється у дітей та підлітків з аутизмом, але в тексті використовується термін «людина». ▪️Деякі люди з аутизмом діляться своїм досвідом та відмічають, що вони завдають собі фізичні ушкодження, коли: - їх не чують та не слухають - їх сварять, критикують, кричать на них - вони погано розуміють чи зовсім не розуміють певні речі; - їх буллять (емоційно знущаються); - вони задіяні в конфлікті, спорі або чують, як інші люди сваряться; - вони себе відчувають погано в фізичному сенсі; - у них виникають важкі спогади горювання (при втраті близьких чи згадуванні травмуючих подій); - коли вони згадують про образу щодо них. 🔻 ЧОМУ самоушкоджуюча поведінка так проявляється? ▪️ Можливо людина просто не має іншої можливості щоб повідомити про своє бажання, потреби та почуття. ▪️ биття по голові або головою може сигналізувати про сильну фрустрацію, бажання отримати певний предмет чи діяльність, або припинити повністю комунікацію, перестати відповідати на складні для людини питання. ▪️укуси рук та пальців можуть допомогати впоратися з тривожністю або перезбудженням. ▪️ уколи шкіри - у випадку нудьги. ▪️удари по вухам або по голові можуть бути методом щоб впоратися з головним болем, наприклад. ▪️деякі прояви самоушкоджуючої поведінки можуть бути симптомом різних психічних розладів, таких як депресія чи тривожність, інших ментальних порушень. ▪️ повторювана поведінка: деякі форми самоушкоджуючої поведінки можуть бути частиною стеротипій, обсесії чи рутини. 🔻 ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ПІД ЧАС САМОУШКОДЖУЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ У ЛЮДИНИ? ▪️ВІДПОВІДАЙТЕ ШВИДКО - Відповідайте швидко та по суті. Навіть якщо на вашу думку людина намагається привернути увагу, ніколи не можна ігнорувати таку сильну ушкоджуючу поведінку. ▪️ЗНИЗЬТЕ КОМУНІКАЦІЮ - Обмежуйте вербальні коменти, міміку обличчя та демонстрацію своїх емоцій. Намагайтеся говорити спокійно та чітко, нейтральним та рівним тоном. ▪️ЗМЕНШІТЬ ЗАПИТИ - Можливо людина знаходить задачу чи інструкцію дуже важкими чи нездоланними для виконання. Якщо ця задача має бути обов’язково виконана, то поверніться до неї пізніше, коли людина заспокоїться. ▪️ ЗАБЕРІТЬ СТИМУЛИ ФІЗИЧНОГО АБО СЕНСОРНОГО ДИСКОМФОРТУ - Запах, звуки чи смак можуть викликати значний дистрес у людини. - Якщо людину турбує запах, то слід забрати неприємну річ подалі або відвести людину в іншу кімнату. - Якщо одяг завдає дискомфорт, то слід допомогти людині перевдягнутися. - Якщо ви знаходитеся в шумному приміщенні - закрийте вікна або використовуйте навушники, прилади для зменшення шуму або інші девайси. - Використовуйте медикаменти (протизапальні, анальгетики), якщо вони призначені лікарем для зменшення болю, тим самим зменшуючи дискомфорт. ▪️ВИКОРИСТОВУЙТЕ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ - Скажіть людині що саме вона має зробити замість самоушкоджуючої поведінки, наприклад «Давід, руки вниз». - Використовуйте візуальні підказки на додаток до вербальних інструкцій. - Перенаправте людину на іншу діяльність, яка несумісна з самоушкоджуючою поведінкою, наприклад ту, яка потребує використання обох рук. - Обов’язково похваліть, коли людина переключиться «Здорово, Давид! Ти граєш з іграшками!». ▪️ВИКОРИСТОВУЙТЕ МІНІМАЛЬНУ ФІЗИЧНУ ДОПОМОГУ - Якщо людині важко зупинитись під час самоушкоджуючої поведінки, допоможіть їй фізично. Але при цьому намагайтеся використовувати найменшу силу. Обережно відвідіть її руку від голови або торкніться плеча. Негайно намагайтеся переключити її увагу на іншу діяльність та приготуйтеся надати мінімальну фізичну допомогу знову. - Ця стратегія має використовуватися з великою обережністю, щоб не підвищити руйнуючу або агресивну поведінку ще більше. ▪️ ВИКОРИСТОВУЙТЕ БАР‘ЄРИ - Помістіть між людиною та поверхнею, що може завдати шкоди, бар’єр. - Це може бути подушка чи валик (при ударах по голові), предмет, який можна кусати чи жувати (замість укусів руки), різні килимки на підлогу тощо. - Інколи у випадках серйозного самопошкодження спеціалісти рекомендують використовувати спеціальні рукавички або шоломи. 🔻 ПРОФІЛАКТИКА САМОУШКОДЖУЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ ✔️перевірка стану здоров’я та ротової порожнини - Відвідайте педіатра або дантиста; - Принесіть з собою замітки про самоушкоджуючу поведінку (в якій частині дня відбувається, в яких ситуаціях, як часто, коли вперше почалась і як довго триває). ✔️виділіть функцію поведінки: - ведіть щоденик поведінки (що відбувається перед, під час та після самоушкоджуючої поведінки); - це може допомогти спеціалісту зрозуміти функцію поведінки; - доповнюйте інформацію нотатками про оточуюче середовище (хто був поруч в цей момент, які зміни відбулись, можливі тригери, емоційний стан людини). ✔️ впорядкуйте щоденну структуру та рутину - створіть чітку щоденну рутину - це дозволить зробити події більш передбачуваними та зменшити тривожність - включіть приємну діяльність в рутину щоб зменшити нудьгу та можливу руйнівну поведінку - створіть план Б у випадку зміни планів або під час важких моментів. ✔️надайте інші сенсорні альтернативи - включіть інші сенсорні розвантаження в домашню рутину; - стрибки на батуті, гойдалки для стимуляції вестибулярної системи (часто підходять для тих, хто б’є себе по голові); - організуйте сенсорну коробку, куди можна покласти сенсорні предмети - жувати та кусати, зжимати пальцями тощо. ✔️ використовуйте комунікативні інструменти - підтримайте особу, використовуючи інші шляхи комунікації для задоволення її потреб, бажань та зменшення фізичного дискомфорту; - візуальні підказки, малюнки, схеми, картинки з частинами тіла, символи тощо. ✔️заохочуйте прийнятну поведінку: - вітайте коли людина демонструє прийнятну поведінку або припиняє самоушкодження; - заохоченням виступають вербальна похвала, увага, улюблена діяльність, іграшка, жетони, улюблена їжа чи напої. - обов’язково вказуйте, що дитина отримує заохочення саме за коректну поведінку. - Будьте уважні з деякими людьми з аутизмом, для яких соціальна увага може бути додатковим джерелом дистресу та мати зворотній ефект. ✔️ використання медикаментозної терапії в якості підтримки - інколи слід використовувати, призначені фахівцем в сфері ментального здоров’я, медикамент у випадках суворої самоушкоджуючої поведінки чи такої, яка продовжується довгий період часу. Джерело: -Стаття «Self-injurious behavior» з сайту National autistic society (UK). ©️ переклала, скоротила, адаптувала Надія Есманова

🆘 Дитина з РАС боїться інших людей (причини та допомога) 🔹Відмічається, що у людей/ дітей з аутизмом впровдовж всього життя присутні сильні страхи та фобії, в основному пов’язані з соціальним контекстом. 🔹Сьогодні пропоную проаналізувати можливі причини чому дитина з РАС боїться конкретну людину чи групу людей, а також обговорити деякі шляхи вирішення цієї проблеми. 🔹Слід відмітити, що всі діти у віці від 7 місяців до плюс/мінус 1,5 роки проходять через страх сторонніх дітей. І для цього віку це вважається нормальною поведінкою. 🔹Якщо ж дитині вже більше двох років і страх продовжує існувати та підсилюватись (навіть у присутності значимих дорослих), то слід серйозно зайнятися цією проблемою з відповідним спеціалістом, аби страх не перерос у серйозну фобію та відмову від соціалізації у колективі інших людей/ дітей. 🔹Причини страху в кожному випадку можуть бути абсолютно різними. Тому розглянемо основні види страху при РАС у дитячому віці: 1. 🔶 Причина 1: Страх новизни. 🔹Може зустрічатися в родинах, де дитина проводить багато свого часу з матір’ю чи з іншими близькими. 🔹При цьому в сім’ї практично ніколи не буває гостей, сторонніх людей і навіть один з батьків присутній в житті дитини фоново, практично не спілкуючись з нею. 🔶Шляхи вирішення проблеми: ▪️ поступово виводити дитину в суспільство, враховуючи те, що факт звикання може з’явитися лише через 3-6 місяців. ▪️ спочатку можна завести спокійного друга/ подругу такого ж віку, як і дитина, які можуть приходити до вас додому та грати в спокійні (не шумні) ігри. ▪️Наступний етап - дитячі майданчики в певний проміжок часу (коли присутньо небагато людей), максимум 1-3 дитини чи дорослих. ▪️Згодом можна спробувати заняття в міні-групах (3-4 дитини) по інтересах. ▪️Коли дитина більш менш адаптується до помірного навантаження, можете спробувати практикувати невеликі ігрові кімнати в центрах розваг. Краще робити це вдень, коли небагато народу. ▪️Найвищі етапи адаптації - транспорт, торгові центри, великі ігрові кімнати. 2. 🔶Причина 2: Гіперопіка та несамостійність. 🔹У деяких дітей через надмірну опіку може з’явитися сором’язливість та невпевненість в собі. Дитина боїться діяти самостійно та зробити щось невірно. І таким чином вона вибирає стратегію уникання контактів з новими людьми. 🔶Шляхи вирішення проблеми: ▪️Зменшувати опіку та заохочувати самостійність. ▪️Слід набратися терпіння та дозволити малюку відчути себе окремою особистістю. Дитина має усвідомити, що не все за нього вирішує або робить один з батьків. ▪️Дозвольте вашій дитині в розумних межах приймати самостійні рішення (що робити з дозволеного, яку книгу обрати почитати, в яку гру пограти, на який майданчик піти з вами біля дому). ▪️Намагайтесь не використовувати постійно «не лізь», «не чіпай», «не впади» під час ігор чи самостійної діяльності. ▪️Розширяйте репертуар дозволених дій вдома: налити собі сік чи воду, полити квіти, підмести підлогу, розвісити білизну, покласти тарілки на стіл. ▪️❗️важливо: якщо дитина мовленнєва: дайте їй можливість самостійно відповідати на запитання. В розмові не нав’язуйте свою думку, прислухайтесь до думки самої дитини. Навіть якщо вона не вміє красиво та вірно сформулювати. 3. 🔶Причина 3: Сенсорне перевантаження. 🔹Банально відома причина про сенсорне перевантаження для дітей з аутизмом. Натовп, люди, від яких йде какафонія різних звуків, запахів та рухів. 🔹Навіть у нейротипових дітей бувають істерики після довгого перенасиченого дня, що ж тоді казати про аутичних дітей?! Тому причина просто в надмірному перевантаженні нервової системи. 🔶Шляхи вирішення проблеми: ▪️ Дозувати навантаження та працювати на випередження. ▪️Спочатку привчаємо дитину до перебування в суспільстві поступово, як описано вище. ▪️Паралельно систематично йдемо на превентивні заходи, не очікуючи істерики. ▪️При появі інтенсивних стимів та тривожної поведінки, ехолалалій, збудження - краще відвести дитину в тихе місце, дати води, переключити її увагу. ▪️Інколи може допомогти нова цікава іграшка, якої дитина ще не бачила. Це зможе допомогти вирвати її з контексту перевантаженого середовища. Інколи можна й використовувати стару улюблену іграшку як «точку опори», елемент чогось знайомого та стабільного в новому середовищі. 4. 🔶Причина 4: Прозопагнозія («лицьова сліпота»). ▪️Цей термін означає розлад сприйняття обличчя іншої людини, при якому здатність розпізнавати обличчя втрачена, але одночасно збережена здатність впізнавати предмети. Вважається, що це пов'язано з недостатнім розвитком деяких ділянок мозку, які відповідають за зорове сприйняття. ▪️У людей з РАС прозопагнозія зустрічається доволі таки часто (1 дитина з 50), деякі з них скаржаться, що всі люди для них на одне обличчя або вони можуть бачити лише окремі частини обличчя інших людей, наприклад, лисину, бороду чи сережки, що пояснює, чому деякі діти так зосереджені на деталях. ▪️При аутизмі причина цього розладу полягає як в порушенні сенсорної обробки, так і в ураженні нижньо-потиличної області з розповсюдженням на скроневу долю. Останнє часто трапляється при порушеннях кровообігу в цій ділянці мозку. ▪️ «Лицьова сліпота» у школі може стати джерелом дуже великого стресу для дитини. Дитина не може розрізняти інших учнів (навіть тих, хто весь час сидить поруч із нею), може плутати одну людину з іншою, а ігровий майданчик може її лякати. Їй також важко правильно «читати» міміку та мову тіла, а тому їй буде ще складніше відрізнити друга від недруга. 🔶Шляхи вирішення проблеми: ▪️З аутизмом та пропагнозією дитина на жаль може мати серйозні проблеми навіть з близькими людьми. ▪️Тому варто опиратися на інші сенсорні стимули: згодом дитина зможе розпізнавати своїх близьких по голосу, по використанню одних і тих же парфумів, одягу чи аксесуарів (сережки, годинники, браслети). ▪️ Ось кілька корисних порад для допомоги дитині з прозопагнозією: — Поясніть дитині і тим, хто часто контактує з нею, що таке лицьова сліпота. — Попросіть педагогів дитини представлятися на ім'я, коли вони звертаються до неї. — Якщо це можливо, попросіть план того, як сидять учні класу та список учнів із фотографіями. — Якщо у школі немає форми, то це зменшує можливі проблеми (можна розрізняти дітей по деяким елементам одягу); — Завжди представляйте людей на ім'я, навіть якщо дитина вже зустрічалася з ними. — Підказуйте дитині, як вона може розрізняти людей, використовуючи ті особливості, які найрідше змінюються, наприклад, голос і акцент, статура, хода та постава, певний стиль одягу, капелюхи, пальто та взуття — їх рідше змінюють. — Якщо ви чи хтось із близького оточення дитини значно змінив зовнішність, наприклад, колір волосся чи зачіску, то по можливості попередьте її про це заздалегідь. — Якщо у вас немає жодних особливих прикмет, то носіть певний значок, шпильку або брошку, за якими вас легко можна бути впізнати. — Навчіть дитину говорити «Вибачте, я вас не впізнаю» у разі потреби. ✅ Отже, роботу з фобією інших осіб слід проводити дуже делікатно та не очікувати миттєві результати. Неможна одразу кидати дитину в сенсорно насичене середовище та чекати від неї швидкої адаптації. Маленькими кроками, з помірною десенсибілізацією ви досягнете більшого успіху та не поглибите психічну травму у дитини з РАС. (Інформація з відкритих джерел, форуми по аутизму та дописи фонду «Виход»/ власний досвід).